analytics

Чи зможуть судді довести спроможність бути незалежними?

20.04.2014

20 травня 2014  Роман Куйбіда
Місяць роботи Закону «Про відновлення довіри до судової влади в Україні» дає можливість поділитися першими враженнями. Найбільше досягнення закону – це спроба зруйнувати адміністративну вертикаль підпорядкування суддів головам судів, а голів судів – політичній владі, яка діяла ще й через Вищу раду юстиції і Вищу кваліфікаційну комісії суддів.
Закон заклав нові можливості для суддівського самоврядування. З’їзд суддів України і Рада суддів України мають стати справді представницькими органами. Тож у політиків можливостей впливати на органи суддівського самоврядування буде значно менше.
За новим законом, з‘їзд суддів України формується з розрахунку один делегат від двадцяти суддів. А це – біля 400 делегатів замість 96, як було раніше. Нова Рада суддів України складатиметься з 40 членів (сьогодні – лише 11 членів). Судді будуть представлені пропорційно від усіх рівнів та спеціалізацій. Раніше Венеційська комісія критикували ситуацію, коли 6 тис. суддів загальних судів були представлені лише третиною у цих органах, тоді як інші дві третини – становили представники біля 2 тис. суддів господарських і адміністративних судів.
З набранням чинності законом усі голови судів, їхні заступники втратили ці посади, хоч і залишилися суддями. Це можна вважати елементом люстрації, як позбавлення доступу до посади не за конкретну провину, а внаслідок причетності до системи влади, яка втратила довіру і підтримку у суспільстві.
Колективи суддів у кожному суді отримали право самі обирати голову суду і його заступників. Водночас закон не встановив запобіжників, щоб звільнені голови судів, їхні заступники не повернулися на ці посади.
На жаль, досвід застосування нового закону показав, що судді ще не навчилися відповідально ставитися до нових можливостей. Після набрання чинності Законом «Про відновлення довіри до судової влади в Україні» у багатьох судах на посади голів судів і їх заступників збори суддів обрали тих самих осіб, що й до цього обіймали ці посади і були креатурою попередньої політичної влади. Лише у вищих спеціалізованих судах під тиском громадськості було зірвано сценарій обрання на посади голів судів тих самих осіб.
За даними ЗМІ, задля збереження посад колишні голови судів і їх заступники часто використовували «брудні» технології – підкуп, псування бюлетенів, тиск на суддів. Також у багатьох судах не висувалися альтернативні кандидатури – судді побоювалися негативних наслідків у разі програшу колишнім головам суду. В якихось судах колишні голови скористалися інертністю суддівського колективу, а десь тим, що значна частина суддів «завдячують» посадою в цьому суді саме голові суду.
Окрім цього значна частина суддів і надалі сприймає адміністративні посади не як посади, відповідальні перед колективом суддів, і нагоду відстоювати їхні інтереси та незалежність, а як ланку у ланцюгу політичного чи корупційного впливу. Таке сприйняття робить адміністративні посади непривабливими для багатьох суддів, які мають почуття гідності та повагу серед колег.
Ми провели низку інтерв’ю із суддями і з‘ясували, що донедавна судді зазнавали найбільшого втручання у розгляд справ не безпосередньо з боку сторін чи політиків, а саме від голів судів. Таке втручання відбувалося, наприклад, через запрошення на «килим» з пропозицією вирішити справу у той чи той спосіб, через прохання взяти відпустку чи «піти на лікарняний», щоб далі у ручному режимі розподілити справу.
Також використовувалися й інші механізми – визначення «потрібної» спеціалізації суддів, формування постійних колегій, щоб певні справи надходили лише до лояльних суддів, погодження або непогодження часу відпустки судді тощо.
Раніше потужність цього арсеналу впливу з боку голови суду була підкріплена загрозою звільнення судді з посади, оскільки цим опікувалася Вища рада юстиції, яка й призначала голову суду і його заступників.
Більшість зазначених важелів впливу стали можливими не завдяки закону, а внаслідок діяльності підконтрольних колишньому Президенту вищих органів суддівського самоврядування та неформальним практикам.
Багатьом зловживанням відкрило шлях Положення про автоматизовану систему документообігу в суді, яке затвердила Рада суддів України. Це та Рада суддів, яка складалася з 11 членів, фактично підібраних в Адміністрації Президента В. Януковича.
Так, згідно з положенням Ради суддів України, збори суддів відповідного суду можуть встановити спеціальні правила розподілу справ, минаючи автоматизовану систему, у більше десяти (!) випадках. Саме це непримітне положення всупереч закону створило для голів судів великі можливості, незважаючи на те, що формально особливості розподілу справ затверджують збори суддів. Однак збори суддів тихо і без особливих обговорень схвалювали пропозиції голови суду.
Крім того, голова суду і його заступник користувалися меншим навантаженням щодо розгляду справ, отримуючи більшу зарплату, ніж будь-який «рядовий» суддя. У деяких судах вони взагалі усувалися від розгляду судових справ.
Днями суддя Кіровоградського окружного адміністративного суду Роман Брегей у судовому порядку оспорив право зборів суддів встановлювати «знижку» для голови суду і його заступника щодо розгляду судових справи. На думку судді, законодавець визначив вичерпний перелік обставин, які враховуються при автоматизованому розподілі справ. Серед них відсутнє врахування факту, що суддя обіймає адміністративну посаду. На думку судді-позивача, протиправно наділивши збори суддів правом зменшувати навантаження на суддів, які обіймають адміністративні посади, Рада суддів України вийшла за межі власних повноважень. Вона не врахувала, що законодавець розвантажив голів судів від надмірних обов’язків адміністрування, передавши їх керівникам апаратів судів. Тож голова суду спроможний виконувати повноваження судді у тому ж обсязі, як і інші судді, а за виконання адміністративних повноважень він отримує надбавку до суддівської зарплати.
Добре, що всередині судової системи завдяки таким небайдужим суддям назрівають серйозні публічні дискусії. Якнайбільше суддів мають відмовитися від позиції «моя хата скраю» і долучитися до формування нових справедливих і прозорих правил суддівської роботи.
Сьогодні перед суддівським корпусом і кожним суддею постали якісно нові виклики – протягом короткого часу подолати «синдром страуса», довести спроможність відстоювати свою незалежність і сприяти ефективному функціонуванню судівництва. Судді повинні визнати незалежність і доброчестність ключовими цінностями, які вони готові відстоювати без огляду на політичну кон'юнктуру і навіть усупереч ній.
Аби подолати негативні стереотипи стосовно ролі голів судів потрібен час та успішне застосування нової практики. Для стимулювання такого розвитку, на наш погляд, доцільно щоб колишні голови судів та їхні заступники самоусунулися від повторного обрання на адміністративні посади хоча б на деякий час.
Заради забезпечення суспільної довіри суди мають запровадити постійний діалог з організаціями громадянського суспільства. Зокрема з тими організаціями, що представляють найбільш розчарованих у діяльності судової системи громадян, і вимагають негайної люстрації суддів. Такий діалог повинен вестися не лише через ЗМІ, а й безпосередньо.
Органам суддівського самоврядування уже сьогодні варто продемонструвати максимальну прозорість вирішення кадрових питань у судовій системі. Якщо ж вони дискредитують нові правила самоорганізації суддів, то суспільству складніше буде втримати політичні сили від спокуси скористатися такою ситуацією для відновлення жорсткого контролю над судами і суддями.